Авагян Олександр

Бард і рок-музикант Олександр Авагян народився 12 листопада 1946 року в Києві. Трагічно загинув 25 липня 1988 р. в місті Меджибіж Хмельницької області.

Олександр Беніамінович Авагян виріс в російськомовній сім’ї, вчився в російській школі. Цією ж мовою почав писати вірші. Одного разу він почув ВЕСНЯНКУ — студентський ансамбль, який регулярно виїздив в етнографічні експедиції і намагався відтворювати в міру своїх здібностей невідомі раніше народні пісні. Олександр познайомився з ВЕСНЯНКОЮ і разом з її учасниками почав вибиратися в експедиції. Пісні, які він почув у західноукраїнській глибинці, перевернули його свідомість. Він став писати свої, які будував з українського духу і мелосу. Ще захопила ідея створити власний ансамбль, і він швидко знайшов однодумців — своїх університетських друзів. Деякий час це було тріо у складі: О. Авагян-Ю. Безценний-А. Крайній. Одна з перших пісень Авагяна мала назву «Марія-Оранта». Так – без усіляких вагань – і назвали гурт.

Він народився у 1965 році. До складу увійшли Юрій Безценний (гітара), Віктор Кушнір (бас-гітара), В’ячеслав Криштофович (фортепіано), Олександр Авагян (гітара), Валерій Вітер (вокал) та Олесь Ольшанський (ударні інструменти). Авагян шукав цікавих людей для створення виключно «елітарного» ансамблю. І дійсно: в складі опинилися математик з фізиком і археолог з художником. Першою перемогою «Марії-Оранти» було лауреатське місце на пісенному конкурсі в театральному інституті, де вони, до речі, мали репетиційну «крапку», кращою було визнано пісню В’ячеслава Криштофовича на слова Авагяна «Ніхто не хотів помирати». Завдяки підтримці звукорежисера Держтелерадіо Юрія Барановича «Марія-Оранта» мала змогу записуватися в студії. Знімалися вони і для телепрограм. Але жодна з них не потрапила в ефір… Уявіть собі ситуацію, характерну для того часу: якщо група співала англійською, вона миттєво одержувала ярлик «пробуржуазної», а якщо співала українською — ярлик «буржуазно-націоналістичної». Залишалося співати «пєсні совєтськіх композіторов». Але цього вони не робили, тому що знали собі ціну. Репетиції проходили у колі художнього інституту — там було фортепіано. Ще збиралися будь-в-кого-скрізь. І так — тричі на тиждень. Невдовзі почалися якісь виступи, концерти і блискавично розійшлися чутки про «завальну біт-групу», на яку усі хотіли подивитися, а ще більше — послухати. Уявіть на хвилину — з назвою «Марія-Оранта» групі заборонили виступати. І хлопці змінили її на скромну: «Березень». Коли відбулися перші записи на УТ і на радіо, то якісь начальники угледіли кримінал і в цій назві, пов’язавши її з театром Курбаса «Березіль». А це, між іншим, «буржуазно-націоналістичний театр». Репресій «Березень» зазнавав постійно, адже від пісень Авагяна відгонило такою нестримно-волелюбною енергією, що не почути цього не міг тільки глухий. Дійшло до того, що за Авагяном почали стежити «люди в цивільному», відловлювали в тихих місцях і… просто били. Щодо самих пісень, то на наш час — то чистої води романтизм, замішаний на народній міфології. Авагян любив усе надзвичайне. Казки, міфи і легенди віддзеркалювали яскраво і самобутньо в його піснях. Сашко притягував цікавих людей. Гостями його дому були Ніна Матвієнко, Олесь Бердник, Софія Ротару. Сам Сашко багато роз’їжджав як спелеолог. Відкривав нові печери, писав нові пісні. Він загинув рано. Загинув трагічно (Олександра по-звірячому вбив його вихованець).

Серед 60-70-ти пісень Авагяна — вважає Валерій Вітер — є два десятки справжніх шедеврів. Мереживом українського барокко світиться пісня «Луна». Баладу «Либідь» — ніжну і витончену — включила до свого репертуару Ніна Матвієнко. «Чумацький шлях» — програмна річ. До цієї теми багато хто звертався, однак варіант Авагяна — неперевершений. «Невінчане кохання» — чисте золото. Валерій Вітер твердо вирішив записати пісні Авагяна і видати компакт-диск. І назвати його «Невінчане кохання».

Йому були присвячені передачі радіостанцій “Молода гвардія” і “Голос Америки”, публікації в українській і зарубіжній пресі, вечір пам’яті в українському республіканському Домі літераторів, доповідь на офіційній академічній конференції україністів США, організованій ученими університету Ілінойса…

1981 року Авагян закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту.
Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проектному інституті.
Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник археологічних досліджень Лаврських і Звіринецьких печер, підземних споруд Кирилівської церкви (всі — Київ), Мовчанського монастиря (Сумська область), Острозького замку (Рівненська область), Лівадійського палацу (Ялта).
Проводив розкопки на Подолі в Києві, у Старокостянтинові Хмельницької області, Тульчині Вінницької області, Святогородському монастирі на Волині, у Бахчисараї в ханському палаці, у Феодосії, Луцьку, Кам’янці-Подільському та ін.
Першим дослідив Меджибізьку фортецю.
Організував експедиції для дослідження печер «Озерна» та «Оптимістична» біля села Кривче Борщівського району Тернопільської області, в результаті чого було виявлено, що вони — одні з найбільших у світі. На честь Авагяна названо грот у печері «Голубі озера».

Саша був улюбленим бардом усіх спелеологів країни. Тисячі спелеологів, збираючись на зльотах, змаганнях і експедиціях, співають його пісні. “Він живе в наших серцях. Його портрет знаходиться в нашому клубі”. (Юзеф Зимельс, спелеолог).

Археолог. Спелеолог. Поет. Музикант. Невтомний мандрівник. Лицар гітарної струни. Важко сказати, що було найголовнішим в його яскравому житті. Найголовнішим було те, що втілювало нетерпимість до зла і відкритість до добра в усіх проявах. Кращим доказом любові до Саші людей, які його знали, є прості слова, які можна прочитати на фасаді київського дому на вулиці Володимирській, 6: “Тут жив Саша Авагян”. Сашу пам’ятають і пам’ятатимуть. Доля яскравої особи завжди трагічна і тому сумно, але справедливо звучать слова В. Криштофовича: “Йому потрібно було померти, щоб ми зрозуміли, що він був кращий за всіх нас…”

У 1993 році у видавництві “Медокол” вийшла книга “Чумацький шлях. Олександр Авагян. Пісні”.

З 1997 року у Києві проводиться фестиваль імені Олександра Авагяна, що дістав назву за однією з його пісень, – “Чумацький шлях”.

Всі доступні записи пісень Олександра Авагяна:

Березень (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Ганка (муз. і сл. О.Авагяна) – ВІА “Чарівні гітари”; ВІА “Кобза”; гурт “Березень”
Дума про Боженка (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Зачекай (муз. В.Криштофовича, сл.О.Авагяна) – ВІА “Кобза”
Зелено (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Либідь (муз. О.Авагяна, сл. О.Булиги) – Н.Матвієнко і гурт “Березень”
Мельник (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Невінчане кохання (муз. і сл. О.Авагяна) – О.Авагян
У новорічну ніч (муз. і сл. О.Авагяна) – О.Авагян
Українське бароко (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Чом на склi краплi (муз. і сл. О.Авагяна) – гурт “Березень”
Чумацький шлях (муз. і сл. О.Авагяна) – О.Авагян

Березень (муз. і сл. О. Авагяна) – гурт “Березень”

Ганка (муз. і сл. О. Авагяна) – ВІА “Чарівні гітари”

Дума про Боженка (муз. і сл. О. Авагяна) – гурт “Березень”

Зачекай (муз. В. Криштофовича, сл. О. Авагяна) – ВІА “Кобза”

Зелено (муз. і сл. О. Авагяна) –
гурт “Березень”

Либідь (муз. О. Авагяна, сл. О. Булиги) – Ніна Матвієнко і гурт “Березень”

Мельник (муз. і сл. О. Авагяна) – гурт “Березень”

Невінчане кохання (муз. і сл. О. Авагяна) – Олександр Авагян

У новорічну ніч (муз. і сл. О. Авагяна) – Олександр Авагян

Українське бароко (муз. і сл. О. Авагяна) – гурт “Березень”

Чом на склi краплi (муз. і сл. О. Авагяна) – гурт “Березень”

Чумацький шлях (муз. і сл. О. Авагяна) – Олександр Авагян