Огнєвий Костянтин

Фотоальбом

Відеозаписи

Публікації

Костянтин Дмитрович Огневий (Огнєвий) [30.IX.1926 – 12.XII.1999] (зустрічається також русифікована форма написання прізвища “Огнєвой”) – оперний та естрадний співак (ліричний тенор), Народний артист України (1972).

Початкове прізвище – Гноєвий. Народився у Дніпропетровську в 1926 р. Коли йому виповнилося п’ять років, батька було репресовано, про це співак розповів лише в останньому інтерв’ю. Батька посадили у в’язницю за пісні. Українські, народні. Ярлик “ворог народу” тоді пришили цілій групі дніпропетровських робітників, яка збиралася, щоб почитати вірші та поспівати українські пісні. У в’язниці Дмитро Гноєвий і помер. А маленький Костя ще довго прокидався ночами від страшного сну: батька в труні виносять з дому, а навколо свічки, свічки…
Талант батька передався сину. Спочатку маленького Костю віддали в музичну школу по класу скрипки. Але він не зміг винести глузувань однолітків і кинув скрипку. Невідомо, як би склалася його подальша творча доля, якби не… війна. Огнєвий приписав собі один рік і пішов на фронт. Правда, повоювати йому так і не довелося. Спочатку Костя співав для своїх товаришів. Потім його почуло начальство і направило у військовий ансамбль. Виступали перед солдатами прямо з вантажівки. Тільки бортик відкидали. Співали так, що часом заглушували гуркіт канонади. Одного разу навіть не помітили, що почався наступ. Так до кінця життя і залишилися на руках Костянтина Огнєвого сліди від осколків… У той час в СРСР були популярними пісні “Огонек” та “Землянка”. Саме за пісню юнака прозвали Огоньком. Він досконально оволодів свистом, і, коли не було голосу, свистів.
Артистичну діяльність розпочав 1949 року солістом Дніпропетровської філармонії. 1950-го він скінчив Дніпропетровське музичне училище. Всесоюзна комісія доправила випускника до Московської консерваторії, куди прибули на екзамени більш, ніж триста абітурієнтів. Огнєвий не пройшов за конкурсом, тому відніс документи до Гнесинського інституту. Коли про це стало відомо ректорові консерваторії Свешникову, він викликав Костянтина і, відчитавши його за те, що той “бігає інститутами”, зарахував до класу Назаренка, відомого вокального теоретика. Заняття студента не вдовольнили, оскільки проводилися… хором. Він продовжив навчання у класі Маргарити Гукової, колишньої солістки Великого театру, дружини відомого тенора Богдановича. Багато співав у виставах оперної студії.
Згодом почав працювати у Київській опері. Туди він потрапив доволі випадково. Костянтина Дмитровича запросили до Києва на запис фонограм для документального фільму, він прийшов до театру на прослуховування, і його взяли.
У Києві довелося затриматись. В Москві Огнєвому повідомили, що його відраховано з останнього курсу. Дізнавшись, що Костянтина прийняли до театру, ректор промовив: “Переможців не судять” і дозволив співакові закінчити навчання, а за деякий час потому запросив Огнєвого на запис “Всенощной” Рахманінова. Цей запис спеціалісти вважають еталонним.
Ось так у 1955-му він став солістом Київської опери. І за 18 років виконав тут більш, ніж 800 вистав і 20 партій. Однією з найкращих вважається партія Таміно у “Чарівній флейті” Моцарта.
Костянтин Дмитрович першим з академічних співаків став виступати у супроводі інструментального ансамблю, до нього цей жанр не існував. В тому першому колективі грали молодий Володя Бистряков і гітарист Валерій Петренко. Вже потім з такими ансамблями стали співати Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Анатолій Мокренко… “Ви, народний артист, соліст опери, чим займаєтесь? Ми вас з театру виженемо!” — “пропрацьовували” Огнєвого у ЦК Компартії. Але співати у ансамблі він не покинув.
У 1973-1978 роках співак був солістом Київської філармонії. Пішов з оперного театру, бо його кликала естрада.
З 1965 р. і до останніх днів — більше, ніж 30 років — Костянтин Дмитрович викладав у Київській консерваторії (з 1977 – доцент, з 1984 – професор, у 1985-1994 – зав. кафедрою сольного співу). Це найбільш плідна частина його життя. Серед його випускників зірки нашої естради — Микола Мозговий, Віталій Білоножко, Олександр Пономарьов, Степан Гіга, і опери — Олег Кулько (соліст Великого театру та Метрополітен Опера), брати Приймаки, Ігор Борко та інші.
Найвідоміші партії Костянтина Огнєвого: Петро (“Наталка Полтавка” Лисенка), Ленський (“Євгеній Онєгін” Чайковського), Володимир Ігорович (“Князь Ігор” Бородіна), Альмавіва (“Севільський цирюльник” Россіні), Альфред, Герцог (“Травіата”, “Ріголетто” Верді), Таміно (“Чарівна флейта” Моцарта), Люченціо (“Приборкання непокірної” Шебаліна), Надір (“Шукачі перлів” Бізе).
З успіхом виступав на концертах, виконуючи пісні українських композиторів О. Білаша, П. Майбороди, В. Івасюка, І. Шамо, І. Поклада, В. Верменича, О. Зуєва, В. Ільїна, Б. Буєвського, Я. Цегляра, Н. Андрієвської та інших, а також твори зарубіжних авторів. Наспівав на грампластинки ряд українських народних пісень, романсів українських композиторів, оперних арій. Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957, срібна медаль). Гастролював за кордоном (Польща, Болгарія, Югославія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Канада, Індія, Японія та ін.).
Помер співак 12 грудня 1999 р.
“Його пісні ніжні й прекрасні, як білі лебеді”, – писала про творчість К. Огнєвого народна артистка СРСР Євгенія Мірошниченко.

Всі доступні записи Костянтина Огнєвого українською мовою (49):

Безсмертник (О.Зуєв–М.Сингаївський)
Було це колись навесні (Я.Цегляр–І.Плахтін;Н.Корнієнко)
Вже минає весна (Н.Шульман–В.Юхимович)
Вишневий цвіт (В.Верменич-Г.Бойко)
Відлітали журавлі (?-В.Миколайчук)
Волошкові очі (К.Домінчен–В.Мартинюк)
Гандзя (народна/Д.Бонковський)
Гей, у полі вишня (у.н.п.)
Де ти, де ти, любов (В.Верменич–Д.Луценко)
Димить туман (Г.Майборода–О.Богачук)
Зiронька донецька (В.Верменич-М.Чернявський)
Іду я росами (В.Верменич–О.Богачук)
Іскрина (Я.Цегляр–В.Юхимович)
Катерина (П.Бриль–М.Куруц)
Кохана (І.Поклад–І.Барах)
Легенький вітерець (О.Левицький–В.Безкоровайний)
Лине чайка в небеса (О.Сандлер-М.Сом)
Лілея (О.Білаш–М.Ткач)
Моя пісня (з Хором Київської консерваторії)
Моя ти зоре /Я шукаю/ (Я.Хміль-Д.Луценко)
На калині мене мати колихала (В.Верменич–А.М’ястківський)
Неспокій (В.Верменич–Д.Луценко)
Ніч яка місячна (народна-М.Старицький)
Одна гора високая (у.н.п.)
Ой, дівчина люба (К.Домінчeн-К.Прохоренко)
Ой кряче, кряче (у.н.п.)
Ой сонечко, сонечко (Я.Цегляр–Л.Рева)
Оксана (В.Верменич–Д.Луценко)
Пісня не заблудиться (І.Поклад–Б.Олійник)
Пісня про вірність (Б.Буєвський–М.Сіренко)
Пісня про вчительку (П.Майборода–А.Малишко)
Пісня про рідний край (О.Левицький–Л.Рева)
Повій, вітре, на Вкраїну (Л.Александрова-С.Руданський)
Світанок (В.Верменич–?)
Серенада (Ф.Шуберт,укр.текст М.Вериківського)
Серце моє (В.Ільїн–В.Коломієць)
Сон-траву я знайду (І.Поклад–Ю.Рибчинський)
Стоїть гора високая (народна-Л.Глібов)
Стоять тополі (Н.Андрієвська–А.Драгомирецький)
Там де Ятрань круто в’ється (у.н.п.)
Ти плачеш (Б.Буєвський-М.Вінграновський)
Ти співала мені про кохання (І.Поклад–Г.Бойко)
Тополятко (В.Верменич–П.Харченко)
Чайка моя (Н.Андрієвська–Л.Рева)
Червона рута (В.Івасюк)
Чорнобривці (В.Верменич–М.Сингаївський)
Чуєш, брате мій (Л.Лепкий-Б.Лепкий)
Як у лісі (Н.Андрієвська–Я.Купала)
Якби мені не тиночки (у.н.п.)

Скачати