Полтава. Керівники – Юрій Міщенко, Валерій Смірнов.
Місцем народження вокально-інструментального ансамблю «Поляни» став Полтавський сільськогосподарський інститут (нині – академія). 1974 року після вересневих канікул студенти першого і другого курсу різних факультетів зібралися у репетиційній кімнаті інститутського профкому. Благо, там були гітари «Торнадо» і «Орфеус», ударна установка «Тактон» та електроорган «Вельтмайстер», придбані профкомом у попередні роки. Організатором і керівником ансамблю став студент факультету механізації Юрій Міщенко. Разом з майбутнім звукооператором гурту Сергієм Осопрілком почали шукати гучномовці та підсилювачі, без чого неможливі були виступи на сцені. Це була важка справа, адже потужну звукотехніку радянська промисловість не випускала, окрім… апаратури для кінотеатрів – КІНАП. Отож, на невелику стипендію учасників ансамблю було придбано кілька динаміків (не питайте, як?), а далі – ДСП, фанера та умілі руки, і гучномовці були готові. Так само для бас-гітари «склепали» окрему колонку, придбали за кошти профкому німецький апарат MV-3 для електрооргану, а для гітар відремонтували радянський апарат «Гармонія» (правда, ненадовго його вистачило).
На свій перший виступ перед студентами ВІА «Поляни» вийшли у такому складі: Володимир Кононов – гітара, Юрій Міщенко – ударні, Григорій Шемет – лідер-гітара, Михайло Гриценко – клавішні, Володимир Яблуновський – вокал, Ігор Мокляк – бас-гітара.
А далі ансамбль був частим гостем студентських «вогників», або вечорниць, грав «на танцях» і був учасником усіх загальноінститутських заходів.
Рік минув цікаво і плідно, музиканти ансамблю «накатали» пристойну музичну програму, відшліфовували виконавську майстерність, що було вельми важливим для самодіяльних артистів. І це все поєднувалось із навчанням і нелегкими студентськими буднями, але пісня і допомагала долати граніт науки.
1975 року у профком ПСГІ на посаду худкерівника ВІА прийшов відомий у Полтаві музикант Валерій Смірнов. Як професіонал, Валерій підняв на новий рівень звучання ансамблю «Поляни», завдяки його досвіду музиканти отримували і музичну освіту, і практику інструментальної гри. Паралельно В. Смірнов був худкерівником ВІА «Оксамит» при міському будинку культури, а як трубач – музикантом естрадного оркестру під орудою В.Нємерцева. Тому до вокальної групи ВІА «Оксамит» запросив соліста ВІА «Поляни» Володимира Яблуновського, де він вдосконалювався, як вокаліст.
Восени цього ж року на другий курс агрономічного факультету із Сімферополя прийшов студент Сергій Фісюнов («Малиш»), якого після першого ж прослуховування на репетиції «посвятили» у «полянівці». А на перший курс зооінженерного факультету вступив Валентин Новіков з Кіровоградщини. Виявилося, що він – дуже вправний гітарист, тому в ансамблі відбулася ротація. ВІА покинули Г. Шемет та І. Мокляк. На бас-гітарі почав грати В. Кононов («Маркіз»).
Було помітно, що ансамбль зазвучав ще краще, тому були і сподівання керівництва профкому, що гурт успішно виступить на щорічних конкурсах комсомольської пісні у місті і області. І «Поляни» виправдали ці сподівання. Вже на першому своєму конкурсі вони заявили про себе, як професіонали сцени, хоча фактично гурт був самодіяльним.
1976 року Валерій Смірнов запросив ВІА «Поляни» у повному складі на роботу у МБК, де вони мали називатися «Оксамитом» і, попри самодіяльний статус, отримувати невелику платню за участь в усіх загальноміських заходах, у тому числі грі на танцювальних вечорах. Для студентів – це, по-перше, додаток до стипендії, а, по-друге, можливість безкоштовно відвідувати усі концерти, які відбувалися у Полтаві. А гастролерів було багато, і не тільки радянських, але й з «братніх» соціалістичних країн. Одного разу з концертом до Полтави приїхав навіть співак-комуніст із капіталістичної Іспанії МІЧЕЛ, у якого на сцені були неймовірні на той час інструменти та апаратура: ударна «Людвіг», електроорган «Гаммонд» із леслі-кабінетом, «Фендер-піано», бас-гітара «Рікенбекер» з найдовшою мензурою, дванадцятиструнка «Фендер» та відома усім напівдека «Гібсон Лес Пол». «Поляно-оксамитівці» лише могли зблизька подивитися на це все, а от спілкування з музикантами було неможливим – за цим невпинно слідкували агенти КДБ.
Між тим присутність на концертах, обмін досвідом, коли це можливо, дала музикантам ансамблю дуже багато і у плані самооцінки, і у сенсі вдосконалення. Ще один плюс був у цьому – МБК мав апаратуру «Beag» і деякі інструменти, якими стали користуватися хлопці в додаток до інститутських. До “Полян” у “Оксамиті” приєднався ще один соліст з красивим баритоном Анатолій Алєксеєнко, з яким ансамбль виходив на усі виступи.
Отож, час плинув, минали сесії, а на сцені ансамбль «Поляни» почував себе все впевненіше. У Полтаві в середині сімдесятих найбільш професійними, але все ж самодіяльними, вважалися ВІА «Сирена», «Інтервал» та «Поляни», що доводили щорічні пісенні конкурси, які проводив обласний відділ культури. «Поляни» ж завжди представляли сільськогосподарський інститут, який був їхньою «альма матер».
Один з конкурсів комсомольської пісні, що відбувся 1977 року, приніс перемогу «Полянам» у місті і у полтавській зоні (тобто, на зональному конкурсі) та друге місце у області. А композиція про чилійського співака Віктора Хара, що була тоді актуальною, так сподобалася журі, що ансамблеві запропонували запис на обласному радіо до Дня молоді. Звичайно, запис музики і інтерв’ю з музикантами ВІА «Поляни» робив Леонід Сорокін. Цього ж року звукооператором ансамблю став студент агрофаку Василь Муха.
1978 рік для соліста гурту Володимира Яблуновського став випускним, влітку він отримав диплом інженера-механіка, а восени «загримів» до Радянської Арміїї. «Поляни» ж продовжували свою діяльність на сцені, гастролювали областю, «грали танці» в інституті і міському будинку культури. А вже 1979 року дипломи випускників ПСГІ отримала решта учасників ВІА «Поляни» і, отримавши направлення на роботу, роз’їхалися на місця призначення. Ансамбль припинив своє існування.
Записи розшукуються.