Білозір Ігор

Фотоальбом

Публікації

Видатний український композитор Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в районному містечку Радехів, що на Львівщині. Був четвертою дитиною в сім’ї. В старших класах вже намагався писати музику, мав шкільний ансамбль, грав на весіллях. На весняних канікулах 1969 року замість цирку семикласник Білозір потрапив… на обласне радіо до Марти Кінасевич.
Марта Львівна тоді була найпопулярнішим диктором, оскільки вела передачу «Мандрівний меридіан”, яка не мала аналогів в Україні. Так сталося, що досвідчений музичний радіожурналіст – людина далекоглядна і завбачлива – повірила хлопцеві і зробила перший професійний запис пісень нікому не відомому Ігореві Білозіру (у той час, коли його однокласники були в цирку і ні про що не здогадувалися). Семикласник Ігор ще не знав нотної грамоти, тому багато шкільної музики пішло безслідно. А з того, що записав тоді на радіо, залишилася пісня “Любить – не любить” і деякі кавальчики, які він пізніше використав у “Пшеничному перевеслі”. Нині сумно констатувати, але у фонотеці львівського радіо не вберегли безцінних записів того щасливого недільного дня.
Своє майбутнє хлопець вирішив пов’язати з музикою. Спочатку вступив на хормейстерське відділення Львівського музпедучилища, а згодом і закінчив ще й диригентське Львівської консерваторії, а ось композиторське не вдалося. Щоб отримати диплом, залишалося тільки захиститися. На творчість Богдана Стельмаха, на чиї слова Ігор написав дипломну роботу (це була рок-опера “Стіна”), було накладено заборону.
Декілька років переносили захист. Пропонували переписати роботу або замість Стельмаха написати іншого автора. Усе закінчилося нічим, Ігор так і не отримав диплома про вищу композиторську освіту, хоч консерваторія – у двох хвилинах ходу від його помешкання.
Білозір навчався в того ж викладача, що і Володимир Івасюк – Лєшека Мазепи, людини справедливої, чесної, професіонала музики. Хоч Ігор не дружив з Володею, але часто згадував ті моменти, коли вони сиділи на лекціях поруч.
4 червня 1977 року Ігор Білозір одружився з Оксаною Розумкевич. 1 серпня того ж року Ігор Білозір очолює ансамбль “Ритми Карпат” Львівського автобусного заводу.
25 червня 1979 року вже через місяць після похорону В. Івасюка у Львівській обласній філармонії утворюється новий вокально-інструментальний ансамбль під орудою І. Білозіра – “Ватра”. Учасники ансамблю мріяли про гарні сценічні костюми, світло, мікрофони. Самі майстрували звукові колонки. Перші виїзди у далекі і близькі райони і села – на благенькому автобусі, який не раз пхали із снігових заметів чи болотяних калабань.
Перший репертуар включав народні пісні, а також те, що писав Ігор Білозір – на той час і надалі самодіяльний композитор.
Приємні подарунки зробив Ігореві актор Юрко Брилинський. По-перше: він подарував Білозіру для нової і просторої квартири свій історичний рояль, який ніяк не вміщався в одній кімнатці його театрального гуртожитку. По-друге: Юрко у 1980 році звів Ігоря з Богданом Стельмахом. Так до Білозіра волею долі потрапили тексти, які призначалися для трагічно загиблого Володимира Івасюка.
Стельмах був ідеальним поетом для Білозіра і, навпаки, Ігор був його композитором. Хоч текст “Пшеничного перевесла” мав власний, прочитав його Богданові, і той на кухні старої Ігоревої квартири на першому поверсі на вул. Литовській, 10 за півгодини о шостій ранку написав нині знані у всьому світі вірші їхнього спільного шлягера.
Подібне було із піснею “Перший сніг”.
Перше визнання до колективу прийшло у Тернополі. Тут, у квітні 1981 року, “Ватра” стала не лише лауреатом ІV республіканського конкурсу комсомольської пісні “Молоді голоси”, а і його найяскравішим відкриттям.
Свої перші вдалі пісні Ігор запропонував Софії Ротару, але вона їх не взяла (“Пшеничне перевесло” і “Щороку – і весна, і осінь” на вірші Б. Стельмаха). Нічого жіночого, окрім підспівок, на початках “Ватри” не було. Бек-вокалістками були Оксана Білозір, Марта Лозинська, Світлана Соляник, співали тільки хлопці. Згодом більше десяти років Ігор писав пісні переважно для Оксани, яка стала лідер-солісткою “Ватри”.
1 січня 1982 року вперше на екрани вийшов музичний телефільм Львівського телебачення “Ватра” кличе на свято”. Як результат – шалений, неперевершений, але справедливий успіх. Зимові зйомки у Шевченківському Гаю вдалися на славу. Але… “Ватрі” (читай Білозіру) випала складна і суперечлива дорога: дев’ять доган і два звільнення, колектив терпів, наражався, боровся на межі виживання, взагалі хотілося виїхати зі Львова. Чиновники від культури судили і суворо карали за “націоналізм”, “релігійність”, “консерватизм”, “окремішність”. Обробки народних пісень, сміливі сучасні ритми Ігоревого таланту сприймалися не музично, а… політично. Від колег до Білозіра прив’язалося прізвисько на всі подальші роки – “Дуче”. Але таким він залишався для влади, для сірих і безликих чиновників, для тих, хто засмічував наш пісенний сад.
Ігор завжди був і залишався українцем, по духу і по крові. Російською розмовляв зі страшенним акцентом. Якось на литовському телебаченні ламав голову і ніяк не міг перекласти на російську назви пісень з “ватрівського” репертуару: “Бодай ся когут знудив”, “Верховино, мати моя” чи “Кедь ми прийшла карта”. Якщо “Ватра” і співала тоді обов’язкові пісні “братніх республік”, то тільки в перекладі на українську і у власній обробці.
Пісні “Ватри” все вище піднімали неповторність, творчий та самобутній геній Ігоря Білозіра. “Світлиця”, “Щороку – і весна, і осінь”, “Джерело”, “Перший сніг”, “Розпитаю про любов”, “Калино, калино”, “Толока”, “Пшеничне перевесло”, “Не сип, мила, скла”, “Надивлюсь на тебе”, “Весільний марш”, “Рушимо, рушимо”, “Збирались хлопці”, “Многая літа”, “Зона” – на вірші Б. Стельмаха, “Ніби вчора”, “Коханий” – з П. Запотічним, “Вірю”, “Ласкаво просимо”, “Вічний вогонь” – В. Крищенка, “Чумацький шлях” – Р. Кудлика, “Новорічна” – М. Міщенка… Вони звучали і звучать не лише у виконанні “Ватри”, але й В. Зінкевича, Л. Сандулеси. Їх включили до репертуару діаспорні гурти та виконавці. Як тут не згадати Квітку Цісик і її виконання пісні “Коханий”.
“Ватра” гастролює в Середній Азії і на Далекому Сході, Москві і БАМі, Польщі, Угорщині, Німеччині, згодом двічі в Афганістані, Канаді, США. Вже не кажучи, як тепло приймали львів’ян у великих містах, містечках і селищах України. А скільки жаху наганяли слова: “Крикну-свисну вороного, час, мій коню, час, час!” Тому й не дивно, що на партійному з’їзді у Києві 1986 року “Ватра” співала “Пшеничне перевесло” з листочків (щоб не збитися) на зовсім інші слова.
Час йшов, змінювалися умови життя, суспільні відносини. 13 травня 1990 року Ігор Білозір вирушає на стажування у Канаду і США. Йому потрібна була школа аранжування, школа менеджерів, почав освоювати заморську техніку – комп’ютер “Ensonic”. Вірилося, що все найкраще попереду, що його композиторська зірка запалає ще ясніше. Але “далеко від дому”, за океаном його щось постійно мучило, не добув до кінця, вилетів на два дні раніше. Як виявилося – попереду були велике горе і розчарування. До Варшави за ним виїхала Оксана. З першого погляду зрозумів усе. Поїхав просто до Радехова: помер батько, Йосиф Дмитрович. Але цим не закінчилося. Після похорону Оксана повідомила про розлучення…
Розлучалися болісно і довго, жодних кроків до повернення не було, все залишалося в минулому. Хоч визнавали, що винні обоє, нікому від того не було легше. Вихід Оксани з ансамблю відбувся на фоні втрат в національній культурі. Полетіли шкереберть усі плани, задуми, мрії, пригасла і з часом згасла “Ватра”, яка з серпня 1991 року переросла в самостійний мистецько-музичний центр.
Незабаром Ігор познайомився зі студенткою української філології Львівського університету Ольгою Максим’як, що стала його другою дружиною.
Останні роки Ігор залишався в тіні, хоч писав гарні пісні (“Від Бога”, “Встань з колін, народе мій”, “Віщий сон”), чудову інструментальну музику, але вони вже не мали гідної оцінки і належного поступу. Довгий час вишукував місце для своєї студії. Ігор за натурою був мрійником з трепетно-дитинною душею, мав багато задумів і планів. Це і записи на власній студії на рівні світових стандартів, випуск касет і компакт-дисків, твори для молодих обдарувань, популярних співаків і виконавців з діаспори, низка контрактів з іноземними фірмами.
Трішки піднесло настрій запізніле визнання. 1997 року Ігорю Білозіру присвоєно звання Народного артиста України (Заслуженим був від 6 березня 1990 року).
У ніч з 8 на 9 травня 2000 р. Ігор Білозір був жорстоко побитий двома п’яними росіянами Дмитром Вороновим та Юрієм Калініним за спів українських пісень в кав’ярні “Цісарська кава”. Це відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки. 16 травня – півгодинна клінічна смерть, 28 травня – назавжди зупинилося серце, 30 травня – 150 тисяч людей з усіх усюд проводжали в останню путь Великого Українця. Кучмівське негласне табу по відзначенню цієї сумної події до цих пір діє в м. Львові, тому в цей день (8 травня) львовяни не кладуть квіти та не запалюють свічок на місці трагічної загибелі видатного українського композитора Ігоря Білозіра…

Фото Володимира ДУБАСА

А я знаю (сл. Р. Братуня) – Василь Зінкевич

Вірю (сл. П. Запотічного) – Василь Зінкевич

Квіти у росі (муз. і сл. І. Білозіра) – Ігор Богдан та ВІА “Ватра”

Коханий (сл. П. Запотічного) – Квітка Цісик

Мамина світлиця (сл. Б. Стельмаха) – Василь Зінкевич

Не сип, мила, скла (сл. Б. Стельмаха) – Ігор Богдан та ВІА “Ватра”

Ніби вчора (сл. П. Запотічного) – Василь Зінкевич

Перший сніг (сл. Б. Стельмаха) – ВІА “Ватра”

Пшеничне перевесло (сл. Б. Стельмаха) – Оксана Білозір та ВІА “Ватра”

Пісні у виконанні Ігоря Білозіра:

Вівці мої вівці (М. Гринишин) – з ВІА “Ватра”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>