Пащенко Анатолій Олексійович (8.11.1952, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ — 26.07.1990, м. Пирятин Полтавської обл.) — український композитор, співак, аранжувальник. Закінчив (1977) Горьківську консерваторію (факультет народної музики і композиції). З 1978 — у ВІА ”Краяни”. Загинув в автокатастрофі. Похований на Розсошинському цвинтарі м. Полтави.
”Лише за обробку пісні ”Туман яром” тобі варто поставити пам’ятник”, — сказав якось Пащенку Василь Зінкевич. Анатолій не просто писав і аранжував українські пісні в народному стилі. Він їх проповідував. Він відчував народну пісню в дусі глибинних вікових традицій, як високе ідейне творіння, як наймудрішу притчу, що зачіпає за живе не лише людське серце, розум, а й усе єство, одухотворює його і наповнює щирою радістю буття земного. Він був подібний і не подібний на композиторів і співаків свого часу. Й досі вражає його вроджена любов до фольклору, сміливий підхід до обробок народних пісень у властивій лише йому манері. Він знайшов свій, індивідуальний почерк, у якому ”дивоцвітно злились слово батька і пісня мами, шир степів і орлина вись”. Цікаво, що проживши більшу частину життя в Росії, Анатолій Пащенко став віртуозом обробок українських народних пісень (”Туман яром”, ”Калина”), а також цікавим і талановитим композитором, який написав ”Берегиню” (на вірші Віктора Герасимова) та інші пісні. Волею долі Анатолій закінчив Горьківську консерваторію (клас народної музики і композиції), приїхав на роботу в Полтаву, вивчив українську мову (”рідна мова чарувала вуста”), відродив і підніс на належну висоту полтавський ВІА ”Краяни”, де був художнім керівником. Знайшов себе в українській естрадній пісні, вміло і влучно добирав репертуар для колективу, писав власні твори, мав багато цікавих задумів. Але 37–річним загинув в автомобільній катастрофі…
Анатолій Пащенко народився у Горькому 8 листопада 1952 року (але святкував цей день 7-го, через що дехто пише дату його народження помилково). Батько був військовим офіцером, тож час від часу доводилося змінювати місце проживання. Музичне училище закінчував в Іванові. Ось так, живучи у різних куточках Радянського Союзу, Анатолій милувався народними піснями, занотовував їх, дивувався і зачаровувався ними. І все ж перші музичні університети пройшов у ресторанах Горького. Спочатку співав ”блатний” репертуар, який вважався неймовірно популярним, адже місто мало славу бандитського. Переспівав чи не весь репертуар ”Бітлз”, італійську естраду. Йому однаково гралося на клавішних, бас–гітарі, баяні, наї. Але в якийсь момент відчув, що непогано було б здобути вищу музичну освіту. Без проблем склав іспити і вступив до Горьківської консерваторії (клас народної музики і композиції). Ще з перших курсів почав писати власні пісні і робити обробки народних.
Про талановитого і здібного студента знали у музичних колах міста. Якось полтавські артисти побували із концертом у Горькому. І на нього прийшов Анатолій Пащенко. Його батьки були з Кременчука, тож, дізнавшись, що приїхав колектив із Полтави, Анатолій не міг не піти на його виступ. Після концерту він підійшов до музикантів і розповів, що сам займається народними піснями, мріє повернутися в Полтаву і попросив поговорити з директором філармонії щодо того, аби вона прислала йому розподілення у це місто.
1978–го він переїжджає до Полтави, у місцевій обласній філармонії йому пропонують очолити ВІА ”Краяни”. Ансамбль вже існував з 1974 року, проте 1978–го музиканти перебралися під дах Бєлгородської філармонії й організували ВІА ”Фестиваль”. А Пащенку запропонували зібрати новий колектив. Йому це вдалося зробити досить швидко. Почалися повноцінні репетиції, підбирали репертуар, кожен музикант мав розписані партії. На перший план Анатолій Пащенко поставив професійність. Першою піснею, яку запропонував зіграти колективу, була «Туман яром» у неперевершеній авторській обробці. Власне вона й визначила весь подальший стиль групи. Це була перша пісня, де використовувалися голоси птахів, звуки природи — справжній шедевр.
Анатолій Пащенко був неймовірним трудолюбом, працювати міг і вдень, і вночі. І музикантів привчав працювати професійно. Будучи естрадниками, вони звикли грати не по нотах, а на слух, імпровізуючи. Анатолій же вимагав, щоб усе було зіграно, як у партитурі. Він був сам не просто хорошим музикантом, а й чудовим викладачем вокалу, тому «Краяни» ніколи не працювали як соліст і група, там співали всі. Анатолій був амбіційним музикантом і добре розумів, що лише через участь у конкурсах можна отримати популярність. Одразу ж включився в цю роботу, і на яких би фестивалях «Краяни» не виступали, звідусіль привозили звання лауреатів. Навіть на Всесоюзному конкурсі артистів естради, де виконували «Туман яром», журі сказало про «Краян», що вперше чують по-справжньому український колектив. І з першого конкурсу «Пісенний вернісаж» у Києві «Краяни» привезли звання лауреатів, потім вони ставали на ньому лауреатами ще одинадцять разів, і досі цього своєрідного рекорду ніхто з музикантів не перевершив. Візиткою ”Краян” стають „Чого квіти не в’януть” (музика Олександра Зуєва, вірш Іллі Бердника), обробки народних пісень ”Туман яром”, ”Калина”. Обробки вдавалися настільки вражаючими, що не залишали байдужими нікого.
«Краяни» пройшли великий шлях. Потрапляли в різні ситуації: часто доводилося лопатами відкидати сніг, аби машина рушила з місця, але ніколи не зірвали жодного концерту. Одного разу вночі, коли поверталися з концерту, загорівся їх УАЗик. Хлопці сонні вискакували з палаючої машини, Анатолій до останнього моменту рятував інструменти. Обпік руки. Для деяких музикантів це виявилося великим стресом, і вони пішли з філармонії. Але не для Пащенка – він підлікував руки, знову набрав музикантів і продовжив працювати.
„Моє перше знайомство з ”Краянами” було не з приємних, — розповідає поет–пісняр Віктор Герасимов. — Я прийшов на їхній концерт у київський Жовтневий палац і був вражений. Слухати те, що вони співають, було неможливо. Написав тоді розгромну статтю, після якої… здружився з Анатолієм Пащенком. Він ловив усе з півслова. ”Краяни”, як і Пащенко, вчилися на піснях Володі Івасюка. Ми написали з Толею кілька пісень, але найвдалішою з них вважаю ”Берегиню”. Поїзд з Полтави до Києва приїжджав о шостій ранку. Толя відразу телефонував мені. ”Я написав нову пісню!”— чулося у слухавці. Він, вічний романтик, мені чимось нагадував Євгена Мартинова. Тепер навіть важко згадати, хто у нашій естраді хоч близько був подібний до Пащенка. Шкода, що так швидко відійшов. Він — яскрава зірка нашої естрадної пісні, яка ніколи не згорить. Толя буде завжди палати своїм особливим вогнем”.
1981–го з’явився перший і доволі успішний міньйон гурту, де були пісні ”Роксолана”, “Стожари”, ”Что тебе подарить”, “За літами”.
Під час гастролей в Очакові Миколаївської області Анатолій познайомився з українською дівчиною Іриною (уродженкою Кривого Рогу). Від їхнього кохання 28 серпня 1982 року народився син Єлизар (названий на честь прадіда, нині працює викладачем Полтавського музучилища і грає в симфонічному оркестрі обласного драмтеатру).
1984–го Анатолій Пащенко зібрав найвідоміший склад ”Краян”: Володимир Колесник (гітара), Сергій Прокопишин (флейта, саксофон), Андрій Новинський (барабани), Ігор Рибальченко (клавішні), басиста Миколу Жовницького згодом замінив Ігор Семендяєв; в гурті не було лідера–вокаліста — співали всі. В 1987–му році ”Краяни” стали дипломантами Всесоюзного конкурсу артистів естради. Все йшло успішно і багатообіцяюче.
Анатолій Пащенко багато шукав пісень по селах, спілкуючись зі старими людьми. Свою знамениту тепер на весь світ «Калину», якій пізніше зробив грандіозне аранжування, знайшов у Лубнах.
Був період, коли Анатолій відійшов від народного напрямку, вирішивши, що він не дуже сучасний, і почав грати рок. Через рік-півтора сам зрозумів, що цей стиль для України – як чужорідне тіло, і знову повернувся до класичного звучання «Краян».
Анатолій Пащенко був одним із перших керівників ВІА, котрі довели, що авторська пісня повинна бути основою колективу, який хоче бути індивідуальним. Він завжди дивував своїм умінням робити настільки грандіозні й цікаві обробки народних пісень, що їх можна було слухати десятки разів і кожного разу відкривати для себе щось нове. Його пісні були цікаві й дітям, і молоді, і старшим людям.
Як людина, Анатолій був дуже вимогливим, він не був дипломатом. Вимагав від естрадників працювати довго над кожною фразою, як класичний музикант. У нього мистецтво стояло вище за гроші, намагався зі своїм мистецтвом вийти на світовий рівень. Якби в нього були музиканти такого ж складу, як він сам, він би цього досяг.
Трагічним для Анатолія Пащенка став тринадцятий рік роботи у ”Краянах”. Одного липневого дня філармонійним мікроавтобусом–”УАЗиком” керівник ансамблю разом з водієм поїхав до Києва по афіші. Старе авто поламалося, лиш виїхали зі столиці. Анатолій допомагав водієві у ремонті. Відремонтували і, втомлені, поїхали на Полтаву. Був сильний туман. Неподалік Пирятина, у селі Малютинці, наздогнали ”КамАЗ”, який віз металеві кутники і прути. ”УАЗ” їхав зі швидкістю майже 60 кілометрів на годину, ”КамАЗ”— 20. Філармонійний водій не помітив вантажівку… Потерпів від удару лише пасажир — Анатолій Пащенко. Його протаранило металом.
Про трагедію 26 липня 1990 року нагадує кущ калини (раніше стояв камінь і два схрещені металеві прути, але через розширення дороги все було знищено).
Після смерті Анатолія Пащенка зірка ”Краян” згасла. Років зо два колектив не міг повноцінно працювати. В ньому залишилися молоді музиканти, які встигли попрацювати з Анатолієм менше року. Вони грали старий репертуар, а потім колектив допоміг відродити Валерій Соколик, який добре знав Пащенка, і Анатолій неодноразово кликав Валерія до себе. По обробці, аранжуванню нинішні музиканти «Краян» повною мірою продовжують традиції Анатолія. У них такі ж голосисто-інструментальні пісні в українському народному стилі.
Уже більше двадцяти років немає з нами Анатолія Пащенка, але «Краяни» існують, колектив переживав різні часи, в середині 2000-х років змушені були піти з філармонії і навіть відстоювати право на своє ім’я. Коли в філармонії за нового керівництва створили групу і назвали її «Краяни», учасники групи мусили юридично захищати своє право називатися «Краянами». Дякуючи втручанню Антимонопольного комітету, «Краяни-2» припинили своє існування.
Нині до складу ансамблю входять: Сергій Старченко, Сергій Бацман та Анатолій Пиляй. Як і колись, ”Краяни” співають пісні Анатолія Пащенка…
Всі доступні записи пісень Анатолія Пащенка (виконує гурт “Краяни”):
Берегиня (сл. В.Герасимова)
Встреча (сл. А.Матвійчука)
Встречный ветер (сл. І.Лазаревського)
Горят мосты (сл. Т.Нікітіна)
Лесной блюз (сл. І.Семендяєва)
Между небом и землей (сл. А.Жигарєва і Ю.Гуревича)
На рассвете (сл. Т.Нікітіна)
Над дніпровським краєм (сл. В.Крищенка)
Нет проблем (сл. І.Семендяєва)
Ночная птица (сл. Т.Нікітіна)
Одиночество вдвоём (сл. А.Жигарєва)
Падолист (сл. А.Драгомирецького)
Повернись (сл. В.Герасимова)
Прилетай, синий май (сл. В.Герасимова)
Роксолана (сл. В.Герасимова)
Свет на шестом этаже (сл. І.Семендяєва)
Только ты одна (сл. Т.Нікітіна)
Ты вспомни обо мне (сл. Т.Нікітіна)
У блакитну нiч (сл. В.Крищенка)