Мирослав Михайлович Скорик — композитор, музикознавець, Народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, керівник Центру музичної україністики. Внучатий племінник Соломії Крушельницької. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України».
Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 р. у Львові. Його родина була тісно пов’язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини, зокрема мати композитора – Марія Скорик (Охримович) була родичкою таких видатних митців, як співачка Соломія Крушельницька, фольклорист Володимир Охримович та художниця Ярослава Музика. У 1947 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом і вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області. В Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці Рахманінова, Валентини Канторової, і тоді вже виявляє нахил до композиції.
До Львова М. Скорик повертається у 1955 році, вступає до консерваторії та навчається композиції в класі С. Людкевича та А. Солтиса. Його дипломною роботою стала кантата “Весна” на слова Івана Франка. Вступає до аспірантури Московської державної консерваторії ім. П. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського. З 1963 року М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. Цього ж року вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації).
Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію “радянської ліричної пісні” та поряд з українськими інтонаціями вводить ритми твісту, джазу, рок-н-ролу, блюзу, танго, халі-галі, боссанови, що панували тоді у світі, але були маловідомими в Україні. У 1963 р. Мирослав Скорик створив у Львові естрадний ансамбль “Веселі скрипки”, для якого написав ряд пісень, які в той час були дуже популярними – “Намалюй мені ніч”, “Не топчіть конвалій”, “Аеліта”, “Львівський вечір”, “Карпати” та ін. Вони створювалися на вірші поетів Ростислава Братуня, Олександра Вратарьова, Миколи Петренка, Миколи Сома, Богдана Стельмаха. “Веселі скрипки” виступали не тільки на сценах Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів у Києві та Москві в Кремлівському театрі. Виступали з відомими солістами Любою Чайковською, Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радіо і телебачення часто транслювали пісні Мирослава Скорика, а вершиною популярності можна вважати участь його пісні “Намалюй мені ніч” в найбільш престижній тоді телепередачі СРСР – “Голубому вогнику”.
У 1964 р. Скорик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова, який за даними ЮНЕСКО згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, – “Тіні забутих предків” за повістю Михайла Коцюбинського. У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка “Каменярі”. Але найбільшу популярність у його доробку здобув “Карпатський концерт” для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.
У 1968 р. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського.
Завдяки старанням композитора протягом сімдесятих – початку дев’яностих років побачили світло сцени українські опери “На русалчин Великдень” Миколи Леонтовича, “Купало” Анатоля Вахнянина, “Роксоляна” Дениса Січинського, а також “Юнацька симфонія” Миколи Лисенка, “Отче наш” Максима Березовського для камерного оркестру. Разом з тим продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму “Високий перевал” режисера В. Денисенка походить його знаменита “Мелодія”, що стала своєрідною візитною карткою нової української музики, одним із музичних символів України.
Класичні та романтичні традиції й ідеали отримують в інструментальних концертах М. Скорика – Першому та Другому фортепіанному концерті, віолончельному концерті нове індивідуальне і розмаїте втілення. Нова грань творчості розкривається в такому старовинному, вперше відродженому автором у національному контексті жанрі, як партити. За один з цих творів – Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) – композитор отримав почесну нагороду нашої держави – Державну премію України ім. Т. Шевченка (1987).
У 1984 р. М. Скорик стає професором кафедри композиції Львівської консерваторії, рівночасно ще декілька років провадить клас композиції і в Київській консерваторії. У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Вдруге він звертається до жанру балету, пише балет на тему “з родинної історії” “Соломія Крушельницька”, що під назвою “Повернення Баттерфляй” був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької у 2006 р., цикл прелюдій і фуг для фортепіано, і “Диптих” для камерного оркестру, до улюбленого від юності жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти. З того часу композитор багато гастролює за рубежем, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді, Австрії, Росії та Польщі, пише твори на замовлення американських меценатів – як наприклад, “Листок з альбому”, Шосту партиту чи “Диптих” для камерного оркестру. Разом з тим М. Скорик продовжує інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори. Паралельно провадить клас композиції і в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського в Києві. Педагогічна діяльність Мирослава Скорика – ще один вагомий внесок в українську музичну культуру, адже у нього навчались композиції такі відомі митці, як Євген Станкович, Іван Карабиць, Вадим Ільїн, Освальдас Балакаускас, Анна Гаврилець, Віктор Теличко, Іван Небесний, Леся Горова та багато інших. У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. В цьому ж році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2006 р. – голова Спілки композиторів України.
У творах останніх років виразно помітна нова тенденція – до зрілої виваженості, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Зовсім несподівані грані мистецького світогляду розкриваються в єдиній на сьогодні опері композитора “Мойсей” за поемою Івана Франка, кантаті на вірші Т. Шевченка “Гамалія”, духовному концерті-реквіємі.
Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах – колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступав як диригент і піаніст з виконанням власних творів.
У стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов’язаної з різноманітними первинними жанрами; давав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.
Мирослав Скорик помер 1 червня 2020 року.
Всі доступні записи пісень Мирослава Скорика (20):
Аеліта (сл. Б.Стельмаха) – Ф.Богдан і анс. “Веселі скрипки”
Вечори на Високому замку (сл. Р.Братуня) – тріо “Ruzhnie”
Жоржини (сл. О.Вратарьова) – Л.Артеменко
Карпати (сл. М.Петренка) – анс. “Веселі скрипки”
Квіти говорять (сл. М.Сома) – Л.Невзгляд (Маханько)
Кінчалась ніч (сл. М.Петренка) – О.Щеглов і анс. “Веселі скрипки”
Коли любить (сл. Р.Братуня) – О.Щеглов і анс. “Веселі скрипки”
Львівський вечір (сл. Б.Стельмаха) – анс. “Веселі скрипки”
Намалюй мені ніч (сл. М.Петренка) – Л.Чайковська; С.Ротару; М.Винницька
Не знаю (сл. М.Скорика) – М.Винницька
Не топчіть конвалій (сл. Р.Братуня) – анс. “Веселі скрипки”; тріо “Либідь”
Нічне місто (сл. М.Петренка) – М.Винницька
Принесіть мені маків (сл. Б.Стельмаха) – тріо бандуристок “Львів’янки”
Свіча (сл. Б.Стельмаха) – О.Білозір
Твої рушники (сл. І.Бердника) – А.Кудлай
Ти забудь ці слова (сл. М.Петренка) – М.Винницька
Три трембіти (сл. О.Вратарьова) – ВІА “Водограй”, “Калина”, “Кобза”; І.Бобул
Фата Моргана (сл. І.Лазаревського) – Т.Кочергіна і гурт “ХХ век”
Я не сумую за тобою (сл. О.Вратарьова) – Л.Прохорова; Н.Яремчук
Я тебе почекаю (сл. Б.Стельмаха) – М.Винницька