Доки буде жити Україна,
Не заблудить пісня і моя…
О. Богачук
Коли люди відходять, залишається пам’ять про них. Коли відходять поети — залишаються їх слова, їх вірші, їх пісні — як заповіт нам усім. «Живіть радістю, добротою — найвищим людським добром. Не скигліть і не падайте на коліна. Беріть своє. За правду вставайте на повний зріст», — таким було життєве кредо поета О. Богачука.
Олександр Теофілович Богачук народився 18 грудня 1933 року в селі Сокіл на Волині в сім’ї простих селян. Батько й дід — сільські ковалі — любили грати на скрипці, мати гарно співала. Можливо, саме там, біля гарячого ковальського горна, так, як колись Іван Франко, Олександр Богачук відчув у собі силу творити. З часом спогади про найдорожчих йому людей стають поезією…
Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий —
Простилавсь барвіночок хрещатий.
Виростав барвінок зелененький,
І дивились з нього очі неньки.
Усміхався цвіт на рушникові
Світом материнської любові.
Вишивала мати вправно, швидко,
Та неждано обірвалась нитка…
Обірвалась. Впала у безсиллі…
Дороста барвінок на могилі.
Олександр Богачук належить до покоління людей, дитинство яких, окрадене війною, закінчилося, щойно почавшись. Виростав у голоді і холоді, ставав не по роках серйозним і відповідальним. І вже в роки студентської юності, навчаючись на історико-філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту, він багато пише, друкує свої твори, працює журналістом. Олександр свідомо обирає для себе долю поета.
У 1958 році виходить у світ перша збірка віршів О. Богачука «Незабутнє». Авторові тоді виповнилося 25 років. Його вчителями й порадниками, про яких поет вдячно згадував усе життя, були М. Рильський, А. Малишко, В. Сосюра. Творчість О. Богачука цього часу — це пристрасть, лірика, ніжність, розкутість, щирість і відвертість почуттів. Теми його поезії вічні і незмінні: рідна земля, любов, синівська вірність, повоєнні лихоліття, нескореність народу. Кажуть, що справжня поезія народжується тоді, коли боляче. Для Олександра Богачука таким болем були спогади про війну. Поет щиро любив людей — простих селян, студентів, дітвору. То були його герої. І він був щасливий від того, що вмів відчувати лірику буденного життя у всіх його найнеприємніших дрібницях.
У 1968 році О. Богачук вступає до Спілки письменників України. Багато пише, поповнює свій літературний доробок книгами «Вересневий грім», «Зелене руно», «Ні», «Крики попелу», «На лісовому озері», «Стогін землі», «Цвіт роси», «Горно», «Прощай, Волинь». Любов читачів здобувають і його драматичні твори «На заході сонце не сходить», «Брат із шатра».
У 1985 році доля приводить О. Богачука до Рівного. Тут він очолює обласне управління СПУ, пише свої найкращі твори. Тут минають останні роки його напруженої письменницької праці.
17 грудня 1993 року в обласному драматичному театрі вся культурна громадськість Рівного святкувала ювілей поета. 60 років — золота пора, коли вже так багато зроблено, а ще більшого прагнеться… Але доля розсудила інакше — 18 травня 1994 року О. Богачука не стало, рівно через півроку після його ювілею.
Сьогодні О. Богачука немає серед нас. Але 80 років тому він прийшов в цей світ, щоб залишити по собі добру пам’ять, відверту поезію, талановите слово. А слово і пісня, якщо вони справжні, завжди будуть з нами.
Чиста, дзвінка, земна поезія О. Богачука, мелодійні, ліричні чуттєві вірші легко лягали на музику — як для величного хору, так і для тихого, проникливого одноголосся. І пісень тих народилося багато. Нині їх знають, співають і люблять не тільки в Україні. Музика, злившись із поетичними словами О. Богачука, надала пісням крилатого розмаху. А добре ім’я, здобуте піснею, — то закоханість автора в музику, у глибини слова, щоденна праця в безмежній царині творчості.
Відомий український композитор Георгій Майборода у передмові до збірника пісень «Світи мені, Дніпре» на вірші О. Богачука писав: «Поезія Олександра Богачука приваблює композиторів різних поколінь. Кожен знаходить в ній нові смислові й звукові інтонації, теплі барви образної гами. Сила його поетичного слова в його емоційній правдивості. Воно природно пульсує з душі поета, переплітається невидимими стебельцями почуттів з мотивами народної пісні. Ця невимушеність, висока емоційна напруга поетичного вислову ставить О. Богачука в ряд поетів щасливої долі, його поезія знаходить найкоротші шляхи до людських сердець. Давно, ще не будучи особисто знайомим з поетом, я прочитав його вірш «Димить туман». Зримо постала переді мною сива мати, яка довгі роки після війни виглядає свого сина. Безмежність материнської любові й надії подана через образ сивого туману…»
А у відомій пісні «Тиша навкруги» музика ніби спонтанно накреслюється інтонаційним плином строф, народжується одночасно зі словами. До речі, Олександр Теофілович — автор не лише вірша, а й музики. Ця пісня стала своєрідною візитівкою відомого тріо Мареничів. Інша пісня — «Троянди на пероні» (музика Анатолія Горчинського) — облетіла весь світ. Її визнано «Шлягером XX століття», а поета О. Богачука нагороджено дипломом на підтвердження всенародного визнання цієї пісні.
Його вірші, пісенні за своєю строфічною будовою, приваблювали багатьох відомих українських композиторів. Климентій Домінчен поклав на музику вірш “Тихо падає цвіт”. А вірш “Іду я росами” зачарував композитора Володимира Верменича. І знову народилася пісня.
Щире музичне тлумачення Богачукового болю й тривоги, кохання і гордості, віри та правди звучить у творах рівненського композитора Анатолія Андрухова. Це такі відомі пісні на вірші О. Богачука, як «Моя родина — Україна», «Звели нас очі», «Не сумуй, що соловей затих», «А зозуля кує», «Погадай мені, циганко» та багато інших. Цей перелік можна продовжувати. Понад сто Богачукових поезій покладено на музику.
Цілу гаму почуттів і розуміння чуємо в піснях рівненського композитора Миколи Корейчука, коли під його керівництвом гурт «Медіатор» виконує пісні «Заспівай мені, мамо моя», «Цвіт роси», «Ой ти, доленько, доле».
Співпраця з такими волинськими композиторами, як Мирослав Стефанишин, Микола Седлярук, Віктор Герасимчук, подарувала життя багатьом творам поета, які й досі звучать на українській естраді. Чимало пісень було написано у співпраці з Іваном Сльотою. Уже після смерті Богачука Іван Сльота написав нову пісню на слова поета, що отримала назву «Козацька слава».
Хочеться вірити: доки буде жити Україна, доки співатиме український народ, доти ніжною струною бринітиме й Богачукова пісня.
Всі доступні записи пісень на слова Олександра Богачука:
А зозуля кує (муз. ?) – О.Павловська
Встань, козацька славо (муз. І.Сльоти)
Димить туман (муз. Г.Майбороди) – К.Огнєвий
Журавлі (муз. В.Маренича) – В.Маренич
Журавлі (муз. І.Сльоти) – Поліський хор “Льонок”
Засвіти мені в серці /Відвертість/ (муз. Г.Мірецького) – Л.Рихлюк
Заспівай мені, мамо моя (муз. Г.Мірецького) – Л.Гнатюк
Заспівай мені, мамо моя (муз. невідомого автора) – В.Степова
Зацвіли черешні (муз. Г.Майбороди) – ансамбль “Мрія”
Іду я росами (муз. В.Верменича) – К.Огнєвий
Очі (муз. Б. Весоловського) – В.Луців
Перечекай усі чекання /Надія/ (муз. Г.Мірецького) – Л.Рихлюк
Розплети свою чорну косу (муз. А.Горчинського) – А.Горчинський
Серце скрипки (муз. І.Перчука) – В.Зінкевич
Спалена пісня (муз. В.Чинча) – ВІА “Коломияни”
Там, де ясні зорі (муз. О.Сєрова) – В.Зінкевич; ВІА “Черемош”
Тихо падає цвіт (муз. К.Домінчена) – гурт “Чарівна”
Тиша навкруги (муз. і сл. О.Богачука) – тріо Маренич
Троянди на пероні (муз. А.Горчинського) – В.Купріна; Ю.Пашковська
Щедрик (муз. І.Сльоти) – Поліський хор “Льонок”
Димить туман (муз. Г. Майбороди) – Костянтин Огнєвий
Журавлі (муз. В. Маренича) – Валерій Маренич
Журавлі (муз. І. Сльоти) – Поліський хор “Льонок”
Зацвіли черешні (муз. Г. Майбороди) – ансамбль “Мрія”
Іду я росами (муз. В. Верменича) – Костянтин Огнєвий
Очі (муз. Б. Весоловського) – Володимир Луців
Спалена пісня (муз. В. Чинча) – ВІА “Коломияни”
Там, де ясні зорі (муз. О. Сєрова) – Василь Зінкевич
Там, де ясні зорі (муз. О. Сєрова) – ВІА “Черемош”
Тихо падає цвіт (муз. К. Домінчена) – гурт “Чарівна”
Тиша навкруги (муз. і сл. О. Богачука) – тріо Мареничів
Троянди на пероні (муз. А. Горчинського) – Валентина Купріна