Українська письменниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії. Автор багатьох чудових пісень.
Яскрава представниця незабутнього і ще не докінця усвідомленого «феномена шістесятництва», вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ. Прониклива, наділена пророчим даром, сучасниця, вона неодноразово надсилала нам свої перестороги.
Народилася 19 березня 1930 р. в м. Ржищеві, що розташоване за 80 км від Києва униз по Дніпру. Батько Ліни багато розповідав доньці про славне минуле рідного Ржищева. Це і історія міста-фортеці Іван-города, зруйновані мури якого ще височать над сучасним містом, і полум’я народних повстань під проводом Павлюка, Гуні, Остряниці, Скидана. Коли Ліні виповнилось 6 років, сім’я переїхала до Києва. З 6 до 11 років – найкраща пора дитинства.
Друга половина тридцятих. Жорстока доба сталінізму. Репресії. Батько Ліни Костенко став «ворогом народу», засуджений на 10 років таборів за те, що був занадто інтелігентним, освіченим. Ліні було 11 років, коли почалася війна. Довелося скуштувати гіркої біженської долі, просити прихистку в чужих домівках. Після війни у Києві закінчила середню школу, деякий час вчилася в Київському педагогічному інституті. Почавши у 14 років писати вірші, відвідуючи літературну студію, Ліна Костенко ступила на шлях серйозної літератури. У стінах педінституту Ліні було затісно, тим паче, що Київ задихався у безповітряному просторі радянської колонії. У 1952 р. Ліна стає студенткою Московського Літературного інституту ім. М. Горького. Кращої освіти в тодішньому Союзі годі було здобути. Інститут Ліна Костенко закінчила з відзнакою і повернулася до Києва. А в 1957 р. вийшла перша збірка «Проміння землі» – яскравий і сильний дебют. За нею – «Вітрила».
«Хрущовська відлига» була переломним періодом радянського суспільства, що задихалося в атмосфері страху і тривоги. Справжньою літературною подією став вихід третьої збірки Ліни Костенко «Мандрівки серця» 1961 року. На авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. “Її третя збірка має принципове значення, – писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. – Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір’я читачів до сучасної поезії”. У віршах поетеси – віддзеркалення епохи, в якій головною цінністю стала людина. Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р.
Найважливішими у списку цінностей стали поняття «відкритість», «відвертість», «демократія», «права людини», «відродження національної духовності». Одначе обнадійлива «хрущовська відлига» дуже скоро почала підмерзати. Від 1963 року – із сумнозвісної зустрічі М. Хрущова з інтелігенцією – почалося «загвинчування гайок» у новаторському літературно-мистецькому процесі. Тоді ж почалося цькування Ліни Костенко. Набір четвертої книжки «Зоряний інтеграл» було розсипано, така сама доля спіткала книгу віршів «Княжа гора» (1972 р.) Отож між «Мандрівками серця» та книгою «Над берегами вічної ріки» – шістнадцятилітня зона мовчання. 1965 рік ознаменувався арештами, зокрема у Львові. Ліна Костенко була активна у всьому, вона не минула жодного суду.
Принциповість позиції Ліни Костенко не могли не муляти очі представникам влади. Одначе популярність поезії та любов читачів були настільки великими, що чіпати поетесу не наважувалися. Ліна Костенко зайняла чітку позицію нонконформізму (непристосуванства) і потрапила в зону замовчування на довгих 16 років.
І ось після довгих 16 років мовчання 1977 року вийшла у світ книга віршів «Над берегами вічної ріки». Ця збірка стала наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Далі – 1979 року – у видавництві «Радянський письменник» з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Легендарна Маруся – стражденна і чиста душа – увійшла до наших сердець. І вже було важко собі уявити, що українська література досі не мала цього твору. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея – ідея незнищенності народу, як його пісні. Далі вийшли збірки “Неповторність” (1980), “Сад нетанучих скульптур” (1987).
Що ж робить поезію Ліни Костенко «безсмертним доторком до душі»? Багатовекторність, багатогранність і цілісність водночас, глибина і висока енергетика слова. Це поезія життєвого інтелекту, глибокої смислової прозорості, синтезу мистецтв, і просто поезія життя.
Щирість і краса її віршів визначається душевною щирістю і красою Ліни. Все, що є у неї в житті, втілюється і в її поезії.
Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури.
Захоплено сприйнята читачами книжка “Вибране” (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію. Навесні 2000–го року Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги. Її називають класиком. Не всі мають таку щасливу долю – визнання за життя. Особливо ж в українському літературному процесі. Доля дарувала Ліні Костенко прижиттєве визнання. Її твори як класика-сучасника досліджують науковці, вивчають учні та студенти загальноосвітній і вищій школах. Ліну Костенко нечасто можна побачити на публічних зібраннях. У цьому небажанні пожинати лаври людської слави є та потреба, про яку вона пише у віршах, – потреба митця прожить несуєтно і дзвінко, не на догоду своїй гордині, а лишень во славу високого слова.
Всі доступні записи пісень на слова Ліни Костенко:
В пустелі сизих вечорів (муз. Б.Янівського) – Л.Боровець
В пустелі сизих вечорів (муз. О.Богомолець) – О.Богомолець
Колискова для доні (муз. П.Дворського) – П.Дворський
Поїзд у Варшаву (муз. В.Верменича) – В.Купріна; Ю.Пашковська
Постлюдія (муз. К.Стеценка) – Н.Гура
В пустелі сизих вечорів (муз. Б. Янівського) – Леся Боровець
Той силует (муз. Я.Яроша, аранж. для квартету М.Борис)-“Перлина”