Струцюк Йосип

Йосип Георгійович Струцюк — український письменник-шістдесятник, перший лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, Заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Луцька.

Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині (нині Республіка Польща).
1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє-Хортицького району Запорізької області.

У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Навчався у Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного будинку народної творчості, був режисером народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».

Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.

Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Він -заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Олександр Некрасов, Анатолій Пашкевич, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.

За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.

Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю — він один із ініціаторів створення громадсько-культурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об’єднання, очолював Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Вже вихід першої поетичної збірки «Освідчення» схвально привітала критика, а на другу «Засвідчення» написала закриту видавничу рецензію Ліна Костенко, де зокрема відзначила: «Головне, що перед нами справжній поет… в основі своїй він (Й.Струцюк) не ординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах». Після такої оцінки тодішні «літературні цербери» почали пильно приглядатися до «глибинних пошуків» волинського автора і помітили в них те, що дозволило їм одразу ж «зарізати» третю книжку підозрілого поета попри те, що її підтримав лауреат Шевченківської премії Дмитро Павличко. «Справжньої радості» у автора не було навіть після підтримки Миколи Вінграновського і Бориса Олійника, котрі переконували головного редактора «Радянського письменника» в доцільності видати непересічну книжку волинського автора, і її вихід було відкладено аж на 13 років. Тільки після появи в «Літературній Україні» добірки віршів із переднім словом лауреата Ленінської премії Михайла Стельмаха поетичну збірку «Досвідчення» поставили у видавничий план.

Ще пізніше, до свого 50-ти річчя Йосипу Струцюку вдалося у видавництві «Дніпро» випустити у світ томик свого вибраного «Поезії». Але збірник був значно «порізаним» і підредагованим цензурою. Згодом дещо з того, що було вилучено, автор помістив у збірках «Глибока живиця» і «Терпкі сторінки». Саме за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п’єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за національно-патріотичні пісні митець першим удостоєний 1992 року вже в незалежній Україні звання лауреата найпрестижнішої обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського. Пізніше Йосип Струцюк видав декілька збірок із так званої «шухлядної» поезії.

Твори Йосипа Струцюка перекладаються й на інші мови. Зокрема, в Польщі у видавництві «Prymat» вийшла «Po tamtej stronie ciszy» («Потойбіч тиші») польською мовою. Були підготовлені дві книжки для дітей і білоруською мовою (переклади зробив Василь Вітка), але на початку 90-х минулого століття в Білорусії видати їх вже не було можливості.

Знаковою у творчості поета є збірка «Десятий день тижня». Писалася вона в піднесені часи Помаранчевої революції. Нині вибрані поетичні твори Йосипа Струцюка (без драматичних поем) поміщено у двотомнику «Фарватер». Кожен із розділів двотомного видання — мов чисте джерело, що струменіє в ріку його поезії. У творчій палітрі поета з оригінальною та цікавою метафорикою — і вірші у формі традиційних катренів, і вишукані верлібри. У циклах «Погонич подорожника» та «Візія осені на фронтоні понеділка» — поліфонія буття з найнесподіванішими персоніфікаціями. Енергетика поетичного слова Йосипа Струцюка — життєдайно-молода, осонцена, світла, потужна, молитовно окрилена.

На рахунку письменника два авторських пісенних збірники: для дорослих «Ти — моє терпке пісенне диво» і для дітей «Жайвірковий великдень». Зокрема видатний композитор Анатолій Кос-Анатольський писав:«Йосип Струцюк — один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику». А великий поціновувач народної пісні Михайло Стельмах свого часу зазначав:«Справді красне, справді неповторне слово! З власною піснею увійшов Йосип Струцюк в поезію».

Автор з Волині плідно співпрацював (а з деким і понині співпрацює) з Олександром Білашем, Анатолієм Пашкевичем, Олександром Некрасовим, Віктором Ліфанчуком, Петром Свистом і багатьми іншими композиторами. Окремі пісні Йосипа Струцюка широко відомі, а деякі вже сприймаються по суті, як народні. Так, пісня «Нас весна не там зустріла» (музика Олександра Гаркавого) виголошується на концертах та часто друкується у збірниках як повстанська.

З дзвонкової народної криниці письменник вибрав сотні народних перлин, упорядкував їх і видав збірник «Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини і Підляшшя». На відміну від багатьох своїх попередників він записував не лише тексти, а й мелодії. Цей збірник пісень є одним з найповніших у порівнянні з тими, що до того часу видавалися, i упорядкований таким чином, аби був доступний до виконавців. Треба звернути увагу на те, що фольклор цього краю найменш досліджений. За активну збиральницьку роботу і пропаганду пісень із Забужжя Волинське громадсько-культурне товариство «Холмщина» нагородило письменника премією «Корона Данила».

До сина (муз. О. Гаркавого) – Олександр Гаркавий

Зачекай, не прощайся (муз. О. Синютіна) – Алла Опейда

Золота метелиця (муз. П. Свиста) – А. Опейда і В. Судима

Іду до тебе (муз. В. Лича) – Галина Тарасюк

Лукашева сопілка (муз. А. Кос-Анатольского) – дует бандуристок

Материнська пісня (муз. О. Огородника) – ансамбль “Колос”

Мій край (муз. О. Синютіна) – Алла Опейда

Мовчить зоря (муз. М. Стефанишина) – А. Опейда і В. Судима

Моя найрідніша (муз. О. Синютіна) – Алла Опейда

Нас весна не там зустріла (муз. О. Гаркавого) – А. Опейда і В. Судима

Нас весна не там зустріла (муз. О. Гаркавого) – Олександр та Ольга Гаркаві

На Святвечір (муз. В. Лича) – Алла Опейда