Михайло Мінський (ім’я при народжені: Спірін (Спірідонов) Михайло Григорович, * 12 серпня 1918, Багаєво, Татарстан — † 9 жовтня 1988, Зволле, Нідерланди) — український камерний, естрадний і оперний співак-баритон. Також відомий під концертним псевдонімом Міно Мінцер.
Михайло Мінський народився у селі Багаєво (нині Кайбицький район Татарстану). Ймовірно походить з фінно-угорської народності ерзя. Рано почав захоплюватися музикою і співом та грати на баяні. З 1935 року навчався на Робітничому факультеті, потім студіював геологію в Казанському університеті — і одночасно вчився співу у вокальному відділенні технікуму. У 1941 році він став членом Академічного хору, де його помітила М. В. Владімірова, запропонувавши йому навчатися у Консерваторії ім. П. І. Чайковського у Києві. Проте ці плани розвіяла війна. Михайла Мінського забрали до Червоної армії. Незабаром він потрапив у полон і, як військовополонений, опинився на українських землях, де й захопився українською народною піснею та музикою. Коли Мінський працював на примусових роботах біля кордону з Угорщиною, виявилося, що його господар є співаком Хору донських козаків Платова. Саме від нього Мінський дізнався про Хор донських козаків Сержа Жарова.
Після війни Михайло Мінський з 1945 по 1948 рр. перебував у різних таборах для біженців, де співав у хорі «Трембіта» під керівництвом Кирила Цепенди. З 1946 став членом і солістом Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка під керівництвом Григорія Китастого.
У 1949 році Мінського разом з Капелою бандуристів запросили до США. Того ж року його було прийнято у Білому домі. Михайло залишився у Нью-Йорку і отримав стипендію на навчання. Мінський також брав активну участь в культурному житті української спільноти: дав чимало індивідуальних концертів і брав участь у всіх концертах та концертних турне Капели бандуристів у США та Канаді. Його перша платівка побачила світ у 1950 році. У період з 1950 до 1962 року він випустив ще 20 платівок разом з відомими композиторами української діаспори: Миколою Фоменком, Ігорем Соневицьким, Володимиром Грудиним, професором Ж. Б. Рудницьким, В. Гавриленком та Степаном Ганушевським. Він також продовжував виступати як соліст Капели бандуристів, працюючи разом з І. Задорожним, В. Божиком та Г. Китастим. У 1958 році Мінський здійснив турне Канадою, США та Європою разом з квінтетом Бандуристів.
21 лютого 1953 року співак отримав американське громадянство та змінив прізвище зі Спіріна на Мінського.
Окрім захоплення народною творчістю М. Мінський приділяв неабияку увагу вокальним студіям і здобув славу оперного співака. Він навчався в Нью-Йорку, Новому Орлеані, Римі та Лондоні. Під час навчання в Римі Мінський був прийнятий Папою Римським. Його оперний дебют відбувся у 1953 році в Карнегі-Холі (Нью-Йорк). Михайло концертував та грав ролі в операх «Трубадур», «Аїда» та «Паяци» в театрах Італії, Німеччини, Швейцарії, Англії, Франції, Голландії, Бельгії, Канади та США.
Співак також виконував багато естрадних шлягерів радянської України.
У 60-ті роки Михайло Мінський все більше часу проводив у Європі. Тут він одружився на голандці Терезі Платенгамп, яка прийняла нове ім’я – Ірина. На початку 60-х років співав у хорі Чорноморських козаків, а також виступав у якості гостя в «Родине» і «Даче» в Гамбурзі. У 1964 році у Люцерні Мінський приєднався до Козацького хору Жарова, у якому співав до 1979 р.
У 1972 році, а потім у 1984 р. Мінський здійснив успішні концертні турне Австралією (організовані Союзом українських організацій), де пройшли 10 його самостійних концертів у великих центрах українського поселення (Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен, Перт та Джілонґ.) Пізніше М. Мінський випустив серію довгограючих платівок українських пісень у співпраці з Віденським симфонічним оркестром, а також з сучасними українськими композиторами Миколою Фоменком, Ігорем Соневицьким та Андрієм Гнатишиним.
В 1978 році Мінський остаточно переїхав до батьківщини своєї дружини – м. Зволле (Нідерланди). Тут він організував аматорський колектив «Слов’янський хор Зволле». Після успішних виступів хору М. Мінського запросили в якості диригента до Гаазького хору «Уральських Козаків» (1982–1984). Він встиг також попрацювати у хорі «Уральських козаків» в Німеччині (1984-1988) та «Хорі козаків» в м. Рейсвейк. У 1988 році М. Мінський отримав нагороду від мера Зволле за прославлення міста. Останній рік життя Мінський присвятив підготовчим заходам до святкування тисячолітнього ювілею Хрещення Київської Русі в Нідерландах. Святкування цієї події відбулося в м. Зволле 30 вересня 1988 року у присутності високих духовних чинів та Її Високості Королеви Нідерландів Беатрікс. Через 9 днів Михайло Мінський помер.
Росіянин за походженням, Михайло Мінський зробив величезний внесок до скарбниці української культури. Його оксамитовим баритоном зачаровувалися декілька поколінь українців. Нині його ім’я повертається в Україну. Дружина співака Ірина Мінська провела велику роботу з пошуку і збереження записів свого чоловіка, який фактично є рекордсменом з кількості записаних грамплатівок серед вітчизняних виконавців.
Іде дівчисько (Л. Вербицький – О. Вратарьов)
Лелеки (Л. Вербицький – Л. Ковальчук)