Стеф’юк Марія Юріївна – Народна артистка України, Народна артистка СРСР. Народилася 16 липня 1948 року в селі Рожнові Косівського району Івано-Франківської області. Співала з дитинства, пісня була в сім’ї, як повітря і вода. Тому з професійним вибором не було сумнівів. Після закінчення семи класів Рожнівської школи поступила на диригентсько-хоровий відділ до Снятинського культурно-просвітницького училища, де досвідчені викладачі одразу помітили вокальну обдарованість дівчини. Марія Стеф’юк з великим успіхом виступила на концерті Республіканського огляду художньої самодіяльності. На неї звернули увагу педагоги Київської державної консерваторії, і невдовзі після закінчення училища у 1967 р. вона поступила на вокальний факультет державної консерваторії ім. П.Чайковського, яку закінчила в 1972 році.
За рік до закінчення консерваторії її прийняли до трупи столичного оперного театру, на сцені якого дебютувала складною у вокальному й артистичному плані партією Марфи в опері “Царева наречена” М. Римського–Корсакова. Вимоглива київська публіка і музична критика оцінили самобутній та яскравий голос молодої співачки. Лірико–колоратурне сопрано Марії Стеф’юк підкоряло досконалістю звуковедення та внутрішньою наповненістю. Невдовзі це підтвердилося у виконаних нею партіях Травіати і Джільди в операх “Травіата” і “Ріголетто” Дж. Верді, Розіни в “Севільському цирульнику” Дж. Россіні, Маргарити в “Гугенотах” Дж. Мейєрбера, Лючії в “Лючії ді Ламмермур” Г. Доніцетті. Блискучі образи створила співачка в національному класичному і сучасному репертуарі – Марильці (“Тарас Бульба” М. Лисенка) , Нової Русалки (“На русалчин великодень” М. Леонтовича) , Милуші (“Ярослав Мудрий” Г. Майбороди) . За високий професіоналізм та неповторну красу її голосу свого часу Марія Стеф’юк була запрошена до Італії в театр Ла Скала, де її партнерами по сцені були кращі світові виконавці.
Вповні віддаючи свій талант і творче натхнення оперній сцені, Марія Стеф’юк не менше уваги приділяє й камерному виконавству, і, передусім, українській народній пісні. “Соловейко” М. Кропивницького в її виконанні є взірцевим інтерпретуванням українського романсу, неперевершеним виконавцем якого стала Марія Стеф’юк. І де б вона не виступала – в Канаді чи США, Англії чи Франції, Польщі чи Аргентині, Японії чи Австралії – несе на дужих крилах свого небуденного таланту українську народну й авторську пісню в усій безмежній її щирості та незрівнянній красі.
В театрі Марія Стеф’юк раз і назавжди зробила свій вибір — обрала оперний спів і жодного разу не зрадила, хоч у молоді роки їй пропонували для виконання свої пісні такі майстри української естради як Олександр Білаш та Ігор Шамо.
У нарисі про себе пише: «Я просто жінка. Мало хто з шанувальників театрального мистецтва всерйоз припускає, що життя артистів, зокрема і найвидатніших, — суцільне свято, навіть якщо абстрагуватися від проблем матеріальних, не можна забувати щоденну душевну і фізичну напругу, виснажливі репетиції, роботу над ролями. Для іншого мистецтва артистові потрібно самому пережити і сльози, і зраду. І самотність. А сцена – це така отрута, що кожен, хто виходить на неї, хоче бути неперевершеним. І коли хтось кращий за тебе у театрі, це дуже важко переживається. Тому й живуть у його стінах і заздрість, і недоброзичливість. Але вони ніщо з миттю натхнення й творчості. Натхнення — це така річ, за яку можна віддати життя. Не знаю, скільки разів я співала свою Віолетту. Але тільки після власних утрат, болю, тільки переживши зраду близьких людей, я так глибоко почала відчувати страждання цієї жінки. І мої сльози в заключних сценах — це не акторський прийом, я по-справжньому плачу, ризикуючи зірватися, бо знаєте, як сльози перетискають горло.»
На вечорі з нагоди 30-річчя творчої діяльності вона говорить: «Коли я співала українську народну пісню «Закувала зозуленька», раптом не стало сцени, глядачів, а було лише рідне село і старенька мама біля хати.»
На жаль, немає серйозних досліджень її творчості. Немає також професійних записів на сучасних носіях. Марія Стеф’юк була другою після Соломії Крушельницької українською співачкою, яка з величезним успіхом співала (не стажувалася!) в Міланському «Ла Скала» 1991 року в опері Мусорського «Сорочинський ярмарок».
«Я просто жінка до кінчиків волосся, і якби я мала достатньо грошей, я б двічі на рік їздила на море, навіть узимку. Не знаю нічого прекраснішого за його безмежну стихію — хіба що мої Карпати.»
За виконання головних партій в операх “Царева наречена” М. Римського-Корсакова, “Ріголетто” Джузеппе Верді в 1998 році їй присвоєно Державну премію імені Т.Г. Шевченка. За заслуги перед Батьківщиною в 2003 році нагороджена орденом княгині Ольги.
Звідкіля це ти узявся (С. Гулак-Артемовський) – з Владленом Грицюком